Крок за роком, рік за роком

ІСТОРІЯ

про роботу Команди супроводу Віньковецького закладу дошкільної освіти ясла-садка №2 комбінованого типу

(розповідь зі спогадів автора, а також усіх причетних до інклюзивної освіти у нашому закладі)  

Вперше про  інклюзивну освіту, про дитину з особливими освітніми потребами  ми дізналися у січні  місяці  2014 року. До нашого дитячого садка поступила дівчинка  Віка. Інклюзивна освіта тоді почала запроваджуватися тільки у загальноосвітніх навчальних закладах.  Для працівників дитсадків інформації про те, як має бути організоване навчання дитини з ООП  майже не було.

Але дитина була зарахована до дитсадка, почала відвідувати  групу.  Добре, що  вихователька  швидко встановила довірливий контакт з дівчинкою,  а мама Віки, яка теж педагог,  допомогла порадами як поводитися з її донькою (у дитини були порушення слуху).  Невдовзі,  у серпні цього ж року,   у цю ж групу  поступила ще одна дівчинка. Іванка важко звикала до дитсадка, не йшла на контакт з дорослими.  Посади асистента ще не було. До того ж,  треба було  розробляти для цих дітей індивідуальний освітній маршрут, якось планувати та реалізовувати корекційно-розвивальну роботу. Нагадую, що чинні на той час  документи МОН щодо інклюзивної освіти стосувалися тільки  закладів середньої освіти, дітей шкільного віку. Тому ми брали як взірець документи для школи.  Самостійно, методом "спроб і помилок"  зазначали у Індивідуальній освітній програмі "модифікації" та "адаптації" , підбирали методи та прийоми для здійснення індивідуального підходу до наших дівчаток.

На той  час ще функціонувала  психолого-медико-педагогічна консультація (ПМПК). Добре, що фахівці  нашого закладу (вчитель- логопед Коник Юлія Сергіївна, практичний психолог Підфігурна Тетяна Генріхівна)  входили до  її складу, були консультантами. Завідувачем РПМПК була Світлана Масловська,  у минулому вихователька нашого закладу.   Це значно полегшувало нашу роботу. 

Пригадується, що процес освєння інклюзії проходив  напружено більше для педагогів, ніж для дітей. Тим більше, що на той час ще практикувалися "перевірки" з "вищестоящих"  органів освіти. Одного разу до нас приїхала  з Хмельницького "пані перевіряюча" щоб познайомитися з досвідом інклюзивної освіти . Гостя була щиро вражена, коли відвідавши інклюзивну групу, побачила  цілу виставку з малюнками, аплікаціями, які разом з вихователькою, які творили Віка та Іванка під час занять з художньої творчості.  Вихователька Лілія Станіславівна Палаш  зберігає ці малюнки і донині. 

 Вже 1 вересня 2015 року до цієї ж групи прийшов хлопчик з села Дашківці - Богдан.  Богдан  успішно звик  до нових умов, до дітей та педагогів та перебував у дитсадку до 8 років. Інклюзія у  дитсадку "набирала обертів", - вже у 2016 році до нас приєднався ще один хлопчик Вадим з с. Калюсик, у 2018 - прийшов хлопчик Матвій.  Таким чином, без чіткого розуміння "що роботи" і "як правильно", без асистентів, без Команди супроводу (Наказ МОН про Типове положення про команду супроводу в ЗДО вийшов тільки 08.06. 2018 р.)   ми дбали про соціалізацію та розвиток дітей з ООП. Активно продовжували "напрацьовувати досвід": шукали інформацію в інтернеті, роздруковували та вивчали спеціальні  Програми  для дітей з порушеннями у розвитку, читали- перечитували книжки. Зауважу, що спеціально розроблених посібників для дошкілля тоді ще не було, то ми брали  навчальні посібники для ВНЗ.

Досі памятаю, коли опрацьовуючи  з Тетяною Генріхівною 300  роздрукованих сторінок посібника "Особливі діти в закладі і соціальному середовищі" О.В. Гаврилова, відволікалася на слухання історій зі студентського життя нашого психолога, яка, зазвичай нагадувала: "Гаврилов та Миронова - мої викладачі!  Одного разу під час лекції...Миронова - моя улюблениця, коли вона розказувала про... " і т. д. 

Памятаю, як діставали з шафи Тетяни Генріхівни  таблиці сенсомоторного розвитку Кіпхарда...

У 2018 році мали нагоду познайомитися з роботою Наталії Миколаївни  Компанець, кандидатом психологічних наук, спіробітником  Інституту спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка Національної академії педагогічних наук України.  Донині  користуємося  її науково-практичним доробком щодо моделювання ІПР для дитини з ООП, часто користуємося анонсованою  практикою використання піраміди Вільямса і Шеленберга ...

2019 рік. Діти з ООП  продувжують поступати до дистадка: Марія- Софія, Антон, Тарас. Ввели посаду асистента.  Посада вакантна. Немає  бажаючих.  Було вирішено - попробує себе у цій ролі Тетяна Генріхівна. І знову новий досвід, і позитивний і "помилковий"... Збирається Команда супроводу на засідання. Уже рік у Віньківцях працює  Інклюзивно- ресурсний центр: отримуємо кваліфіковану підтримку.  Продовжуємо  читати книжки - тепер це електронні видання з сайту Всеукраїнського фонду "Крок за кроком".  Школи продовжують отримувати фінансову підтримку на інклюзію.

Радості не було меж, коли і ми змогли  замовити  та отримати такі дорогі та потрібні  для роботи речі!  

2020 рік. У нас  працює новий логопед - Аліна Михайлівна Резнік, поєднуючи роботу з навчанням на кафедрі логопедії та спеціальних методик КПНУ ім. Івана Огієнка.   Донині,  окрім безпосередньої  корекційної роботи з дитиною з ООП, Аліна Михайлівна - постійний секретар Команди супроводу. 

  Було ще два асистенти. Не склалося... Відбувся випуск -  2019-2020. Пішли до школи Марія-Софія та Антон. З  ледь помітною сльозинкою на очах дітей проводжали усі учасники КС, а їхня вихователька  Світлана Залуцька - з особливим хвилюванням. У свій час випускників - дітей з ООП  проводжали до школи Галина Біла, Наталія  Мазуренко

Березень 2020 року. Зафіксовано перший випадок  в Україні захворювання  на коронавірус. Пандемія COVID-19. Карантинні обмеження. Вчимося працювати дистанційно.  Не залишаємо поза увагою дітей з ООП та їх батьків.

Коли послаблювався карантин і наша область вже не була "червоною" - проводили засідання Команди супроводу: на вулиці, із дотриманням дистанції та у масках...І так більше 2-х років.  Пішли до школи Тарасик та Матвій...

24 лютого 2022 року. Російське повномасштабне вторгнення в Україну.  Страх, невизначеність, розгубленість.  Дитсадок приймає біженців.  Десь аж  наприкінці літа, трохи оговтавшись, намагаємося  налагоджувати звязок з батьками. Де знаходяться? Чи не виїхали?  Говоримо про дитину. Домовляємося бути на звязку. Пропонуємо підтримку, хоча  стан був... самі розумієте.

Далі - дистаційка.  Добре, що напрацювали трохи досвіду під час карантину.

Осінь 2022 року.  Заклад відновлює роботу  в очному режимі. До дитсадка повертаються Павлик, Сергій, Юра.  Поступово згадуємо у чому різниця між адаптацією та модифікацією. Повітряні тривоги. Укриття. Ча від часу - дистанційка. Часто - тривожно на душі.  Вкотре перечитуємо поради Світлани Ройс "Як говорити з дітьми про війну? Водночас пробуємо на собі її "практики стійкості"... Завантажуємо ІПР в е- систему "Інклюзія". Маємо вже два асистенти вихователів. Старанні, вчаться.

Липень 2023 року. Наш Юра вперше заговорив... 

Серпень 2023 року. Відбулася Серпнева. Готуємося до педради. Цього навчального року будемо мати чотири інклюзивні групи,  і три асистенти   і шість дітей з особливими освітніми потребами.

Вчора повітряна тривога почалася в обідній сон дітей. Як завжди Люба Борисівна каже:  "Так шкода Юрку будити, тільки заснув".  

Продовжуємо професійно зростати.  Охоче ділимося досвідом. 

21 серпня 2023 року. На базі нашого ЗДО  директор Віньковецького ІРЦ Світлана Масловська організовує "серпневу зустріч з асистнтами вихователів, вихователями інклюзивних груп ЗДО системи освіти Віньковеччини" під час якої розказуємо присутнім цю історію... 

серпень 2023 року